Прикладні дослідження і практична робота у сфері політики мають великий досвід у світовій психології. В Росії уже в ХІХ ст. проводились серйозні політико-психологічні дослідження, які випереджували досвід європейських вчених. Це визнавали світові авторитети в галузі психології з Німеччини Г.Спенсер і В.Вундт, які жалкували, що не знають російської мови, щоб познайомитися з результатами досліджень російських вчених, наприклад, дослідженням Д.Д.Бессонова про поведінку солдат під час розгону натовпу і демонстацій, дослідженнями В.Х.Кандинського, А.А.Токарського та ін. Про самогубство тощо.
Теоретичні основи знань з політичної психології формуються на початку ХХ ст. У 1908 р. Т.Уоллес видав роботу «Человечес- кая природа в политике» [87, 564]. У 1905 р. вийшла книга К. Го- ловіна «Вне партий. Опьіт политической психологии», в якій досить глибоко показано вплив національно-історичних і етнопсихологічних особистостей народів Франції, Німеччини на розвиток державності і політичного життя у цих країнах. Основи політичної психології закладені у працях таких відомих психологів як Вундт, Фрейд, Адлер, Скіннер, Левін Маслоу, Еріксон, Г.Лассеоуелл та ін.
Наприклад, Г.Лассеоуелл досліджував матеріали медичних карт політиків, за допомогою яких шукав окремі неусвідомлені мотиви вчинків політичних діячів і знаходив їх в особливостях дитячого розвитку, у тих конфліктах, які залишили в душі майбутнього політика психологічні травми, і зробив висновок про те, що саме влада є тим засобом, який компенсує виявлені з дитинства психологічні травми. У цьому напрямку плідно працювали відомі американські психологи — К. Левін, Г. Мюррей, Л. Фес- тингер та ін. У 40-х рр. ХХ ст. стали проводитись перші соціально-психологічні дослідження поведінки виборців. У 1942 р. на замовлення уряду США було проведено перше практично орієнтоване дослідження особистості політичного діяча Гітлера, яке здійснив психіатр У.Ландер і опублікував 1972 р. У цей період почала проводитись велика робота з розробки психологічних мето дів розв’язання політичних конфліктів. Знаменитим став 1968 рік, коли була створена перша кафедра політичної психології у Бєльському університеті, і цей рік вважають роком народження політичної психології як самостійної наукової дисципліни. В наступні рр. ця галузь науки набула нового розвитку. Тепер існує досить великий досвід роботи у цій галузі. Видається міжнародний журнал «Політична психологія», фундаментальні твори зарубіжних вчених, таких як М.Херман, І.Джаніс, В.Стоун, П.Шиффер та ін.
У нашій країні з 1980 р. словосполучення «політична психологія» вперше з’явилося у спеціальних наукових виданнях. З тих пір в Інституті психології Російської академії наук було проведено ряд досліджень з проблем політичного соціалізації, політичної пропаганди, політико-психологіної типології суспільства [85, 561.
Перша кафедра політичної психології в Радянському Союзі була створена у І990 р. у Петербурзькому університеті. Із вітчизняних вчених відомі Є.Б.Шестопал, А.І.Юр’єв, А.М.Зімічев, Г.Г.Ділігенський, Л.Я.Гофман і т.ін.
Політична психологія сучасного періоду — це наука, яка вивчає психологічні умови ефективності політичної діяльності. Доведено, що політичні процеси обумовлені не тільки факторами, а й емоціями, ілюзіями, стереотипами, індивідуальними особливостями політиків, їх міжособистісними відносинами. Психологічні фактори відіграють величезну роль у прийнятті політичних рішень, тому в політичній психології вивчаються психологічні фактори прийняття політичних рішень, психологічні умови їх сприйняття, роль особистісних характеристик та іміджу політичного лідера та ін.
Вчені виділяють кілька конкретних напрямів практичного вивчення соціально-психологічних явищ у сфері політики.
1. Психологія політичного лідерства вивчає особливості політичної поведінки, стилі прийняття політичних рішень лідерами, створення іміджу політика. Розробляються психологічні типології політичних діячів, виходячи з досліджень, які дають підстави відповісти на запитання: чому деякі люди так намагаються увійти до владних структур. Найбільш розповсюджене пояснення цього явища, цієї мотивації полягає в тому, що влада стає засобом компенсації особистих психологічних комплексів або невдач професійної діяльності.
2. Психологія політичних конфліктів, криз і їх розв’язання, вивчення соціально-політичної напруги, політичної боротьби. За способами прояву конфлікти, наприклад, ділять на: ігри, дебати, війни. Конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивними. Знання типології конфліктів та причин їх виникнення допомагає психологам визначити психологічні механізми, які лежать в їх основі, та підібрати необхідні методи усунення конфліктів або факторів, які їх провокують. Конфлікти політичні виникають, як правило, через неправильний розподіл влади, повноважень та ін. Найкращим методом розв’язання таких конфліктів є переговори як метод управління конфліктом. Цей метод полягає в наборі тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємовигідних рішень, які враховують інтереси усіх зацікавлених сторін. Для розв’язання міжособистісних політичних конфліктів є в психології цікава типологія міжособистісних стратегій, яку пов’язують з поведінкою птахів. Вона включає «стратегію страуса», «стратегію голуба» і «стратегію яструба» [40, 14]. «Стратегія страуса» характеризується як намагання уникнути конфлікту, «стратегія голуба» — зробити спробу закінчити конфлікт будь-якими методами, навіть за рахунок односторонніх поступок, «стратегія яструба» полягає у намаганні розбити супротивника, отримати однозначно перемогу над ним.
3.Психологічне забезпечення політичної пропаганди і агітації, політичної реклами, формування суспільної думки, пошук шляхів впливу на установки і настрій громадян. Для такого впливу мало соціально-економічного і політичного змісту, треба ще створити «образ» політичного діяча, вибрати спосіб представлення народу відповідної інформації. Спеціалісти відмічають важливу роль у цьому процесі політичної реклами, яка мусить бути мажорною, наступаючою, вносити у свідомість людей почуття впевненості. Головними каналами формування суспільної думки виявляються газети і журнали, хоч деякі спеціалісти доводять, що найсильнішим способом впливу на маси є чутки.
4.Психологія прийняття політичних рішень і соціально- політична експертиза прийнятих рішень. Завдання психолога полягає в коригуванні цих рішень з точки зору психологічної грамотності.
Рішення мусить враховувати психологічний фактор з економічним, а не провокувати нереалістичні очікування, деструктивні дії або депресивні реакції людей. Тут дуже важливим є компетентність психолога у питаннях, з яких приймаються рішення. Тому для забезпечення прийняття виважених рішень створюються експертні групи, до яких входять психологи, соціологи, психотерапевти та інші спеціалісти. Ці групи мусять бути стабільними, бо тимчасово організовані групи, які не володіють ситуацією в усіх деталях, можуть не дати бажаного результату. Якщо формується негативна суспільна думка щодо прийняття непопулярних рішень, то психологи повинні виявити дійсні причини незадоволення людей, визначити найбільш вагомі аргументи заспокоїти людей.
5. Комплексне соціально-психологічне дослідження проблеми організації і проведення виборчих кампаній на регіональному і загальнодержавному рівнях. Попереднє вивчення соціально- політичної ситуації, створення іміджу кандидату і вплив його образу на виборців. Позитивний образ лідера і його політики — необхідна умова успіху. Як відмічає Л.Я. Гофман, роль спеціалістів з реклами в організації передвиборчої компанії досить суттєва. Психологи консультують кандидата на виборчі посади з багатьох питань, починаючи з того, яку інформацію можна давати про сім’ю, особисте, творче, професійне життя, навчити його домагатись того, щоб на основі одержаної інформації виборці сприймали його і як чесну, порядну, принципову людину. Психолог допомагає лідеру підготуватися до зустрічі з різними категоріями людей, вибрати правильну модель поведінки, уявити, яку реакцію викличуть його слова, вчинки.
Не дивлячись на актуальність психологічних проблем у сфері політики, професійні психологи майже ніколи, на думку Л.Я.Гозмана, не займають відповідальних посад у політичних структурах в Західній Європі [15, 136]. Крім цього, як вважає Л.Я. Гозман, робота психолога в політиці не може бути масовою, оскільки тільки політики високого рангу можуть собі дозволити власних психологів.
_____
В. И. Бочелюк В. В. Зарицька ПСИХОЛОГІЯ: ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ. Навчальний посібник. – К., 2007