Психолог у галузі спорту (В.Й.Бочелюк)

Сьогодні в сучасному українському суспільстві існує необхідність у висококваліфікованих спеціалістах для галузі фі­зичного виховання, фізичної культури і спорту, які б сприяли ви­рішенню поставлених перед цією галуззю завдань. Цю вимогу, в певній мірі, може задовольнити спортивний психолог, який пси­хологічними засобами буде всебічно сприяти реалізації завдань цієї галузі.

Психологія спорту — це галузь психологічної науки, предме­том якої є вивчення закономірностей прояву і розвитку психіки людини, а також групових взаємодій в умовах тренувальної дія­льності і змагання. Як і багато інших напрямів психології, психо­логія спорту почала інтенсивно розвиватися в 60—70-ті рр. XX ст. (П.А.Рудик, А.Ц.Пуні та інші), причому в цій галузі осно­вні дослідження були спочатку зосереджені на вивченні індиві­дуальних відмінностей спортсменів, здібностей і можливостей діяти в стресових умовах змагань, способах підвищення ефекти­вності спортивних тренувань. Нині спектр питань, що розробля­ються психологи спорту, істотно розширився. Стосовно кожного виду спорту з урахуванням досягнень загальної, педагогічної, ві­кової і соціальної психології розробляються програми спеціаль­них тренувальних комплексів, спрямованих на підвищення як фі­зичної, так і психічної тренованості спортсменів, їх емоційно- вольової, етичної, морально-етичної і колективістської підготов­леності. У психологів спорту достатньо детально досліджені за­кономірності ефективного формування рухових навиків і умінь, способи досягнення високих показників сили, витривалості, спритності і скоординованості рухів, що ґрунтуються на концеп­ції рівня побудови руху Н.А.Бернштейна. У цих дослідженнях вивчаються шляхи і способи формування спеціалізованих сприй­нять спортсменів, наприклад відчуття часу, відчуття дистанції, зміни швидкості руху об’єкта, передбачення миттєвого розвитку подій, «відчуття м’яча», «відчуття води» і т.ін. Крім того приді­ляється увага розвитку методів поліпшення спостережливості, уяви, стратегічного і тактичного мислення, узгодженої взаємодії в групових іграх і т.ін. Поглиблення цих досліджень йде як у га­лузі вивчення здібностей спортсменів і їх спеціального відбору на різних вікових стадіях, так і по шляху виховання і формування цих здібностей в процесі тренувальної діяльності. Особливу про­блему складають такі напрями психології спорту, як психічна са­морегуляція, управління своїм станом в передстартовий період, в ході змагань і після виходу з ситуації змагання. Цим питанням, а також відношенню спортсменів до своїх перемог і поразок нада­ється більше уваги в останніх дослідженнях психології спорту. У окремий напрям виділяються соціально-психологічні досліджен­ня, що розглядають проблеми формування команд, міжособисті- сні відносини в них, прийоми і способи підвищення їх згуртова­ності та ціннісноорієнтованої єдності, питання взаємостосунків з тренером або тренерським колективом, з уболівальниками (зок­рема з «спортивними фанатами»), проблеми міжкомандних взає­мостосунків і т.ін. Основні задачі сучасної психології спорту по­лягають не тільки в сприянні досягненню спортсменами високих спортивних результатів, а й у всебічному розвитку спортсмена, в підвищенні його загальної і психологічної культури.

Професійна діяльність психолога у галузі спорту характеризу­ється такими напрямками: забезпечення сприятливих психологі­чних умов для розвитку видів спорту, в яких спортсмени України мають реальні можливості досягти високих результатів на між­народній арені; збереження висококваліфікованих спеціалістів галузі, створення і запровадження системи підготовки, перепід­готовки та підвищення кваліфікації фахівців для роботи у спорті, зокрема психологів; створення ефективної системи соціально- психологічної адаптації учасників спортивного руху та ветеранів спорту. Складові його професійної діяльності полягають у при­йнятті участь у процесі підготовки спортсменів у змагально- тренувальному процесі; психолог погоджує свої дії з тренером; психолог вивчає спортсменів не тільки за допомогою психологі­чних методик і самооцінок, а й, у першу чергу, спостерігаючи за ними у змагально-тренувальному циклі, на відпочинку — усюди, де можна спостерігати психологічні особливості спортсменів без спеціального тестування; психолог веде політику неприєднання у конфліктних ситуаціях у тренерському середовищі; психолог є так званим буфером у напружених ситуаціях між тренером і спортсменом; психолог демонструє коректність, надаючи трене­ру психологічну інформацію про спортсмена, висловлюючи свою думку; психолог не повинен на ній наполягати та заключне рі­шення про можливості спортсмена узгоджувати з тренером; пси­холог не повинен навчати досвідчених тренерів, а ненав’язливо інформувати їх щодо актуальних проблем психології спорту. Ці характеристики не вичерпують усіх складових ефективності професійної діяльності психолога у спорті, а представляють лише найбільш значущі з них.

Професійна діяльність спортивного психолога у галузі спорту визначається її організацією. Нині виділяють такі підходи до ор­ганізації професійної діяльності спортивного психолога. По- перше, функціональний (процесуальний) підхід, сутність якого полягає у тому, що психолог виконує професійні функції, резуль­татом яких є мета його діяльності. Функціональний підхід є оп­тимальним, коли професійні функції психолога чітко визначені. По-друге, це проблемно-функціональний підхід, який полягає у тому, що психолог виділяє проблеми діяльності системи, у якій він працює, і розробляє програму своєї діяльності, яка характери­зується тим, що має чітко визначену мету та розглядається мож­ливість взаємодії з іншими суб’єктами. Професійна діяльність психолога у межах цього підходу може мати випереджаючий ха­рактер (так як проблема не має чітко визначеного характеру). По- третє, це системний підхід, який полягає у системному баченні психологом професійної ситуації, і він є найбільш продуктивним. У рамках цього підходу психолог визначає, які суб’єкти (спорт­смени, тренери) потребують його професійного впливу; які взає­мозв’язки (спортсмен—спортсмен; тренер—тренер тощо) потре­бують його впливу та підбирає адекватні способи впливу на елементи або взаємозв’язки. Способом практичного впроваджен­ня системного підходу психологом у спорті є цільовий комплекс­ний підхід.

Він починається з моделювання, метою якого є створення іде­альної моделі системи спортивної організації, яка ефективно фу­нкціонує та має гармонійні взаємовідносини між членами спор­тивних команд, сприятливий психологічний клімат у групах спортсменів, доцільний вплив тренера на спортсменів, наявність зворотного зв’язку у діаді тренер—спортсмен (спортивна коман­да) та т.ін.

Таким чином сутність професійної діяльності спортивного психолога у спорті полягає у психологічному супроводженні усього спортивного циклу (тренувально-змагальний період). Професійна діяльність у такому разі передбачає здійснення пси­хологом таких напрямків роботи, як психодіагностика спортсме­нів і тренерів; спортивний відбір, а також психодіагностика спор­тивних здібностей; психопрофілактика несприятливих психічних станів у спортсменів та негативних явищ у спортивному середо­вищі; психогігієна спортивної діяльності; психологічна освіта спортсменів і тренерів; психологічна підготовка спортсменів; психологічна реабілітація і реадаптація спортсменів (тренерів); психологічна корекція негативних станів, реакцій, а також неада- птивних форм поведінки спортсменів (тренерів); психологічне забезпечення спортивного процесу; психологічне сприяння у зі­граності команди; психологічне консультування спортсменів і тренерів; методологічна робота психолога у спорті.

Визначаючи сутність професійної діяльності спортивного психолога, В.М.Блудов, В.А.Плахтієнко [8, 182], а також інші спеціалісти вказують на те, що однієї тільки психологічної підго­товки (спортсмена і тренера) недостатньо для реалізації психоло­гом його професійної діяльності у спорті, на певних рівнях сьо­годні говорять про психологічне забезпечення, і навіть про психологічне супроводження всієї роботи з підготовки спортсме­нів. Отже, метою професійної діяльності психолога у спорті є формування психологічної стійкості спортсменів до поразок та їх психологічної готовності до участі у змаганнях і оптимального ефективного функціонування у спорті.

Як зазначає у своїх дослідженнях Л.Радченко [79], професійна діяльність спортивного психолога повинна бути спрямована і на такі категорії спортсменів, як спортсмени-інваліди; спортсмени на етапі збереження вищих досягнень; колишні спортсмени, жит­тя яких після завершення спортивної кар’єри часто втрачає сенс і вони не можуть пристосуватися до нових умов; збірні команди спортсменів.

Обґрунтування теоретико-методологічних підходів дослі­дження діяльності психолога у спорті дало можливість виділити зміст та пріоритетні завдання діяльності спортивного психолога.

Зміст практичної діяльності психолога у спорті, як зазначає Г.Д.Горбунов [17], відрізняється різноманітністю. Кожен спорти­вний психолог фактично реалізує свою особистість. Психолог з академічною освітою та науковим складом мислення займається більшою мірою психодіагностикою. У нього всі заходи заздале­гідь сплановані та здійснюються у повній відповідності з встано­вленими психологічними закономірностями. У якості антипода виступає психолого-сенситивний інтуїтивіст, що спирається на своє сприйняття та почуття при оцінці психічних явищ і на ім­провізацію у процесі впливу на спортсменів (тренерів).

Щодо пріоритетних завдань діяльності спортивного психоло­га, то можна визначити такі, як:

— створення системи психологічних програм, які б забезпе­чували рішення завдань, що постійно виникають перед тренером і спортсменами при підготовці та виступу на змаганнях: виведен­ня команди, спортсмена на рівень психологічної стабільності або на пік спортивної форми; формування психічної надійності спортсмена в екстремальних змагальних ситуаціях; керуваннями психічними станами спортсменів при підготовці та участі у від­повідальних змаганнях; формування психологічної готовності тренера до управління командою та спортсменами в екстремаль­них умовах змагальної діяльності, а також технології запрова­дження їх у тренувально-змагальний процес;

— підбір методів психорегуляції спортсменів у метод психо- формуючого тренування, який би забезпечував включення у про­цес регуляції діяльності та поведінки спортсменів механізмів психологічного рівня — системи мотиваційних, емоційних та ці­льових настанов. У цьому методі повинні органічно поєднувати­ся елементи самоаналізу;

—виявлення резервів, а також слабких місць в оточенні підо­пічних спортсменів, серед професійних помічників (тренерів, ліка­рів, масажистів та ін.) і у його особистій групі психологічної під­тримки (сім’я, друзі тощо) з метою оптимізації впливу на спорт­сменів для досягнення ним найвищих спортивних результатів.

Таким чином психолог повинен бути, насамперед, психологі­чно готовим до реалізації означених вище та інших видів профе­сійної діяльності у спорті. Психологічна готовність психолога до професійної діяльності у спорті — це комплекс мотивів, знань, умінь і навичок, особистих якостей, які забезпечують успішну взаємодію психолога зі спортсменами в цілому. За своєю струк­турою вона включає функціонально пов’язані між собою та взає- мообумовлені такі компоненти: мотиваційний, когнітивний, опе­раційний та особистісний, на що ми вказували у другому розділі.

Виходячи з викладеного, вважаємо за необхідне звернути осо­бливу увагу на типи професійної мотивації практичного психоло­га до професійної діяльності:

— адекватний тип професійної мотивації. Ціннісні орієнтації і пов’язані з ними мотиви професійної діяльності спортивного психолога цілком узгоджуються з його реальною, суспільно зна­чущою поведінкою, яка відповідає вимогам професійного й ети­чного характеру, які висуваються до особистості психолога у спорті. Така спрямованість, як правило, поєднується з високим інтелектом, загальною культурою, ерудицією, чітким уявленням цілей професійної діяльності. Мотивація такого типу сприяє швидкій адаптації психолога до роботи у спорті;

— ситуативний тип професійної мотивації. Вирішальний вплив на прийняття рішення психологом до роботі у спорті віді­грають у даному випадку фактори, що характеризують зовнішній бік діяльності, матеріальні винагородження, місце проживання, зовнішній престиж професії без вираженого інтересу до спеціа­льності і т.ін. Ситуативний тип мотивації прогностично несприя­тливий, тому що пов’язаний з тенденцією до розчарування у своїй діяльності, невдоволеності нею і як наслідок цього, — фор­мальне ставлення психолога до своїх обов’язків і зниження рівня його психологічної готовності до професійної діяльності;

— конформістський тип професійної мотивації. В даному ви­падку вибір спеціалізації в спорті відбувається психологом під впливом референтної групи, норми якої для нього є головним ре­гулятором поведінки. Такий вибір здійснюється, як правило, без урахування особливостей своєї особистості, її дійсної спрямова­ності та здібностей. Цей варіант мотивації зустрічається у психо­логів, які випадково потрапили до роботи в спорті;

— компенсаторний тип мотивації. Він зустрічається у осіб, які обирають психологію спорту як галузь професійної діяльності, яка надає можливість перебороти в собі слабкі сторони характеру (непевність, тривожність, замкнутість, переживання особистої неспроможності тощо) завдяки оволодінню професією. У спор­тивних психологів з компенсаторним типом мотивації відзнача­ються два варіанти розвитку особистості. В одних випадках ро­бота в спорті не приводить їх до очікуваних результатів, а, навпаки, збільшує переживання ними своєї неспроможності, сприяє виникненню емоційних зривів, поганої адаптації до умов роботи. В інших випадках відбувається гіперкомпенсація слабких сторін особистості, у результаті якої формується надмірна тенде­нція до домінування, прагнення до лідерства, рішучості, емоційна холодність, прояви жорстокості. Результатом такого поєднання психічних якостей можуть бути серйозні професійні помилки і порушення етичного кодексу психолога.

Слід зазначити, що, як правило, діяльність будь-якого психо­лога у спорті полімотивована, тобто в її основі лежать мотиви рі­зних груп, і кожна з них має певний вплив на психологічну гото­вність до професійної діяльності у спорті.

Другий, когнітивний компонент психологічній готовності яв­ляє собою сукупність знань, необхідних психологу для здійснен­ня ним професійної діяльності у галузі спорту. Професійні знання спортивного психолога — це об’єктивно необхідна інформація щодо усіх сторін його професійної діяльності. Вони складаються із загальних та приватних компонентів, які запитані практикою спорту. Професійні знання психолога об’єктивно необхідні для ефективної професійної діяльності у спорті, охоплюють інфор­мацію про об’єкти дослідження, психологічні технології реаліза­ції функціональних обов’язків, дані про усі детермінанти, які ви­значають ефективність досягнення професійних результатів. Не менш важливим є знання психологом основних психологічних особливостей суб’єктів спортивного процесу у їх динаміці, хара­ктеристики реальних процесів і взаємозв’язків у спортивних гру­пах. Тут, перш за все, психологу слід знати психологічні особли­вості спортсмена як цілісний феномен його індивідуальності.

Отже, психолог у спорті повинен мати знання в обсязі вищої освіти за спеціальністю «Психологія», а також досконалі знання з психології спорту; повинен знати особливості професійної діяль­ності психолога у спорті, основні напрямки розвитку сучасної психологічної науки, методи самостійного засвоєння психологіч­них знань; володіти основами психокорекційної роботи у спорті; має знати загальну, соціальну, вікову, педагогічну, експеримен­тальну, клінічну (медичну) психологію спорту, психологію осо­бистості, психофізіологію.

Зазначимо, що когнітивний компонент професійної діяльності психолога у спорті тісно пов’язаний з операційним компонентом. Операційний компонент — це сукупність умінь та навичок, які забезпечують ефективність вирішення психологом практичних завдань професійної діяльності у спорті. Відповідні уміння та на­вички можна систематизувати згідно з положеннями В.В.Кузь- міна [48], І.М.Онищенко [61], В.Г.Панока [62], П.А.Рудика, А.Ц.Пуні, Н.О.Худанова [74] та інших.

Особливу увагу слід приділяти вивченню спортивним психоло­гом принципів і технологій виконання функціональних обов’язків, які реалізуються завдяки його професійним умінням (операційний компонент психологічної готовності). Професійні уміння спортив­ного психолога являють собою дії та техніки, які він використовує для реалізації обов’язків і функцій у процесі професійної (соціаль­но-психологічної) роботи у спорті. Вони виступають у якості вихід­них елементів цілісної технології професійної діяльності. А навички відображують набуту психологом здатність виконувати професійні дії, прийоми, конкретні професійні функції.

Професійні уміння охоплюють цілий арсенал дій психолога з метою виконання професійних функцій. Психологу необхідно вміти об’єктивно та всебічно аналізувати умови, цілі та завдання життя і професійної діяльності спортсмена (тренера), планувати та ефективно здійснювати професійну діяльність відповідно до наукових рекомендацій та інтересів спортсмена (спортивної ко­манди), спортивного співтовариства, систематично вивчати та об’єктивно оцінювати результати власної професійної діяльності, а також реалізувати заходи щодо її оптимізації. Практичний пси­холог у галузі спорту повинен вміти застосовувати здобуті знан­ня на практиці; сприяти оптимізації змагально-тренувального процесу; покращувати спортивні результати (налаштовувати спортсмена на високі досягнення тощо); встановлювати довірчі стосунки зі спортсменами і тренерами; здійснювати свою профе­сійну діяльність на високому рівні; позбавити спортсмена від на­слідків стресу, хвилювання, монотонії; психологічно підготувати спортсменів до змагань; орієнтуватися у складних умовах; по- творчому підходити до вирішення професійних проблем; аналі­зувати ситуацію; організовувати, мобілізувати та заспокоювати спортсменів; робити все, чого потребує ситуація; рухові вміння та навички, тобто сила, витривалість, гнучкість відповідно до ві­ку психолога; визначити та реалізувати на практиці оптимальну для спілкування з кожним спортсменом соціально-психологічну дистанцію; дозувати спілкування зі спортсменами.

Особистісний компонент професійної діяльності психолога у спорті являє собою сукупність важливих для здійснення ефекти­вної професійної діяльності у галузі спорту особистісних якостей психолога. Якщо перші три компоненти професійної діяльності спортивного психолога (мотиваційний, когнітивний та операцій­ний) мають функціональний характер, то четвертий компонент — це стійкі особистісні характеристики психолога.

Фахівці національної асоціації професійної орієнтації США виділяють такі якості ефективно працюючого психолога (Georg, Cristiani, 1990) прояв глибокого інтересу до людей і терпимість у спілкуванні з ними; чутливість до настанов та поведінки інших людей; емоційна стабільність та об’єктивність; здатність викли­кати довіру інших людей; повага прав інших людей. L.Wolberg (1954) зазначає такі особливості психолога: чуйність, емпатія та відсутність власних серйозних проблем. До протипоказаних яко­стей психолога він відносить авторитарність, пасивність та зале­жність, замкнутість, здатність використовувати клієнтів для за­доволення власних потреб, невротичну настанову у відношенні грошей. Р.Кочюнас [45] виділяє такі особистісні характеристики психолога: автентичність як прояв відвертості до клієнта; відкри­тість власному досвіду, яка розуміється як відвертість у сприй­нятті власних почуттів; розвиток самопізнання психологом; сила особистості та ідентичність, що передбачає знання психологом, хто він такий, ким може стати, чого хоче від життя тощо; толера­нтність до невизначеності, тобто впевненість у собі в ситуаціях невизначеності, адже саме такі ситуації займають у практиці пси­холога значне місце і психолог заздалегідь не знає, з яким клієн­том і з якою проблемою йому доведеться працювати; прийняття власної відповідальності за свої дії у ситуаціях професійного спіл­кування; постановка реалістичних цілей, оскільки психологічно го­товий психолог повинен розуміти обмеженість своїх можливостей та відмовитися від нереальних намагань. Наведені характеристики цілком стосуються і особистості психолога у галузі спорту.

Таким чином, психологічні якості психолога являють собою сукупність активних елементів психологічного ресурсу, кожен з яких проявляється у його діяльності. Вони охоплюють особливості професійного мислення і свідомості психолога у спорті, його реф­лексії та самооцінки, цілеутворення та мотиваційної сфери, взає­мозв’язків, відносин та практичних дій. Найбільш значущими пси­хологічними якостями спортивного психолога є аналітико- конструктивний тип мислення та самостійність суджень; емоцій­но-вольова стабільність та терпіння, стійкість до стресів та вміння адаптуватися до різних умов і чинників виконання обов’язків як у єдиному контексті спортивної діяльності та життя спортсменів, так і при проведенні самостійних комплексно-цільових заходів.

Питання для самоперевірки:

1. Що вивчає психологія спорту?

2. Які задачі вирішують психологи в галузі спорту?

3. Що включає практична робота спортивного психолога з психологічного забезпечення підготовки спортсмена?

Завдання для самопідготовки

1. Визначте найважливіші компоненти успішної діяльності психолога в галузі спорту.

______

В. И. Бочелюк В. В. Зарицька ПСИХОЛОГІЯ: ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ. Навчальний посібник. – К., 2007