Психологічна готовність психолога до професійної діяльності включає в себе складну багаторівневу систему психічних особливостей суб’єкта, що виступають як суб’єктивні умови його успішної роботи. Поняття «психологічна готовність до професійної діяльності» більш широке, ніж поняття «професійні здібності», оскільки включає в себе поряд із здібностями цілий ряд інших важливих рис, таких як інтереси, активність, схильності, мотивація, самоусвідомлення і самооцінка, окремі риси темпераменту і характеру та інші якості особистості.
Аналізуючи різні поняття готовності, слід зауважити, що вони не взаємовиключають одне одного, а розширюють, поглиблюють і розрізняють уявлення про складність і багатогранність готовності, у тому числі й готовності психолога до професійної діяльності. Існуючі відмінності породжуються, кількома причинами. Одна з них полягає в тому, що стан готовності досліджується на різних рівнях психічних процесів, які регулюють поведінку індивіда щодо навколишньої діяльності. В одних випадках вона розглядається на рівні психофізіологічних реакцій, в інших — на рівні включення до діяльності, у третіх — на рівні регуляції соціальної поведінки індивіда, у четвертих — довільне тлумачення деякими авторами (Л.Я.Гозман, Ю.Козелецький, М.В.Кроз, О.І.Ларичев, Н.Ф.Наумова) стану готовності щодо таких категорій, як явище, компонент, критерій та ряду інших.
Друга причина криється у суті продукту діяльності, який характеризують внутрішні й зовнішні зв’язки. Внутрішні зв’язки — це відношення продукту діяльності як його потенціал. Зовнішні зв’язки відображають ціннісні стосунки особистості й організації суспільства щодо продукту діяльності. У потенціалі професійної діяльності треба розрізняти органічний (фізичні й духовні здібності) та неорганічний (матеріальні й ідеальні предмети, суспільні зв’язки) потенціал. Очевидна потреба формування цілісного потенціалу суб’єкта діяльності. Предмети та відносини, через які людина себе подає, формують риси особистості, накладають відбиток і на її органічні якості. Джерелом потенціалу психолога є праця з клієнтом. Але це не проста сума потенціалів: перебудовуються усі зв’язки і стосунки такого роду взаємодії — як внутрішні, так і зовнішні. У результаті до його діяльності може бути залучено більше природних і соціальних сил. Таким чином, можливий приріст потенціалу, який завжди існує в індивідуальній діяльності. І тут вирішальну роль відіграє творча активність особистості. Ця обставина диктує свої принципи і технології. Зокрема, важливою умовою успіху творчості психолога є можливість для нього виявити ініціативу у будь-якій професійній сфері за власним вибором. У результаті цього соціальна мікросистема розвиваючої себе особистості поповнюється не тільки якимось одним компонентом, зокрема психологічним, а будь-яким можливим і корисним для неї.
Обґрунтування теоретико-методологічних підходів дослідження психологічної готовності психологів до професійної діяльності дає можливість стверджувати, що такого роду готовність детермінується системою його настановлень, по-перше, смислових, тому що тільки вони виробляються до особистісно-значу- щих. До ієрархізованої системи настановлення суб’єкта входять, перш за все, смислові генеративні, які закріпилися протягом попереднього досвіду і у сукупності з формально-динамічними рисами суб’єкта є основою його характеру, і локальні. Локальні настановлення виникають у суб’єкта кожного разу, коли він потрапляє в особисто значущу для нього ситуацію. Настановлення такого роду можуть актуалізуватися у діяльності, якщо вони не суперечать значною мірою генералізованим смисловим настановленням суб’єкта і особистим обставинам. Це — локальні актуалізовані смислові настановлення. Локальні смислові настановлення, існуючи реально у психічному стані суб’єкта і навіть усвідомлюючи, можуть не проявлятися в діяльності. У даному випадку вони являються локальними латентними смисловими настановленнями. Латентні смислові настановлення можуть знаходитися у дуже сильній суперечності з генералізованими настановленнями і особистими обставинами. Локальні негативні настановлення по відношенню до професійної діяльності не актуалізуються внаслідок їх високої суперечності з генералізова- ними настановленнями (підвищена відповідальність, ретельність і т.ін.). Таким чином, можна зробити висновок, що реальна професійна готовність суб’єкта діяти яким-небудь способом не здійснюється (при відсутності опитуючих бар’єрів), можна говорити про те, що його локальні настановлення виступають у суперечності з генералізованими, тобто суб’єкт виявився не владним над своїми особистими рисами і характером. Але подібна ієрархічна структура смислових настановлень не являється незмінною, вона обслуговує реальну діяльність суб’єкта і повинна забезпечити його адаптацію, тому система смислових настановлень знаходиться у стані зворотного заперечного зв’язку з результативністю діяльності, а значить, підлягає трансформації.
Виходячи з процесу ієрархії професійного настановлення, можна передбачити таку динаміку трансформації смислових настановлень: по-перше, локальне латентне настановлення в окремих умовах, у визначеній діяльності неоднарозово актуалізується, фіксується і генералізується; по-друге, локальне латентне настановлення навіть при актуалізації у певних умовах не фіксується. У першому випадку відбувається перебудова особистісного відношення, а у другому — ні.
Оскільки професійне смислове настановлення є мотивовини- каючим фактором професійної діяльності, то закономірно, що формування смислових настановлень завжди передує включенню суб’єкта у визначену особистісно-значиму діяльність, а значить, значущу мірою детермінує формування визначених особистісних відношень до неї.
Таким чином існує таке розуміння ієрархії смислових професійних настановлень: генералізовані, локальні актуалізуючі і локальні латентні, які уявляються важливими, оскільки настановлення цільові та операціональні детермінуються настановленнями смисловими. Виходячи з цього, логічно передбачати, що включення психолога в професійну діяльність, у ході якої буде відбуватися дезактуалізація дезадаптивних генералізованих настановлень і актуалізація адективних локальних (у тому числі і латентних) з наступною їх фіксацією, і являється одним з основних підходів у процесі професійного зростання.
Компоненти структури психологічної готовності психолога до професійної діяльності доцільно розглядати через ставлення до такого виду діяльності або настановлення (для ситуаційної готовності), мотиви, знання про предмет і способи діяльності, навички та вміння їх практично втілити.
Відносно структури психологічної готовності психолога до професійної, то її можливо конкретизувати такими пов’язаними між собою та взаємообумовленими компонентами: сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням діяльності; сукупність необхідних знань; сукупність умінь та навичок практичного вирішення професійних завдань; сукупність значущих для професійної діяльності особистісних якостей. їх можна конкретизувати такими ознаками:
— позитивним ставленням до суб’єкта та об’єкта професійного процесу;
— гуманістичною спрямованістю професійної діяльності;
— знанням про організаторську, управлінську, та економіко- правову діяльність;
— наявністю діагностичних, прогностичних і організаційних умінь та навичок;
— емоційною насиченістю позитивного ставлення до діяльності, його особистісним зацікавленням;
— позитивним ставленням до самого себе;
— впевненістю у собі, емоційною рівновагою, стресостійкіс- тю, креативністю, прагненням до досягнень, відповідальністю, комунікабельністю.
Виходячи з вищезазначеного, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що екстеріоризація психологічного настановлення суб’єкта на майбутнє є основою методу проектування майбутнього шляху його професійної діяльності. Проектування майбутнього — це та частина, сторона, етап діяльності суб’єкта, результатом якої є отримання знання про майбутні події, і є розвиваючою в процесі професійного зростання, здатністю усвідомлення випереджаючи відображати дійсність і заснувати на пізнанні законів свій розвиток. Це форма конструктивної діяльності мозку, спрямована на відтворювання картини, на якій можна емпірично спостерігати явища, що вміщує у собі вивідне інтуїтивне розвиваюче вельми ймовірне знання; має своїм змістом інформаційну модель майбутніх подій та може виступати як спосіб пізнання. На наш час немає загальноприйнятого трактування цього поняття. Так, за визначенням Л.Арчера, проектування характеризується узагальнено як вирішення завдання. М.Азімов визначає проектування як прийняття рішення за умов недостатньої інформованості та високої відповідальності за помилку. У визначеннях П.Букера та Т.Вудсона підкреслюється, що проектування є ітераційним процесом, при якому багато разів приймається рішення щодо розробки проекту і багато разів моделюється об’єкт проектування. Дж.Фельден робить акцент на необхідності використання при проектуванні наукових та інженерних знань, а Дж.Пейдж підкреслює роль уяви («це стрибок уяви від фактів сьогодення до майбутніх можливостей»). Г.Надлер вказує на функціональне призначення проектування, що міститься у створенні ідеальних моделей об’єктів, які певною мірою кращі, ніж існуючі, і служать для задоволення суспільної потреби. Проектування в загальному його розумінні — це науково обґрунтоване визначення системи параметрів майбутнього об’єкта або якісно новітнього стану існуючого проекту — прототипу прообразу передбачуваного або можливого об’єкта, стану чи процесу в єдності зі способами його досягнення. Останнім часом уявлення про суть проектування та сферу його застосування істотно змінилися.
Проективний підхід у професійному процесі передбачає наукове обґрунтування й опис можливих його станів у майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення цього стану. Проектування — вид пізнавальної діяльності людини, спрямований на формування прогнозів розвитку об’єкта, на підставі аналізу тенденцій його розвитку. Проективний підхід — дослідницька база для планування, моделювання структур розвитку. Цей підхід до формування нової, майбутньої моделі ґрунтується на проектуванні нової парадигми управління на основі методу дерева цілей. Цей метод дозволяє послідовно розбити основні подальші цілі й завдання.
З необхідністю вимірювання рівня сформованості психологічної готовності психолога до професійної діяльності в якісно-кількісних характеристиках виникає потреба виділити критерії її оцінки. Під критерієм ми розуміємо спосіб для складення судження, ту основну ознаку (одну чи кілька), на основі якої передбачається оцінювання і порівняння ступеня розвитку готовності у різних респондентів.
Виходячи з наведеного визначення поняття психологічної професійної готовності та її структури, випливає, що важливою ознакою цього стану є емоційне ставлення до себе, до свого Я. Особистий досвід і дані наукових досліджень показують, що від того, буде це ставлення позитивним чи негативним, короткочасним, випадковим чи стабільним, значною мірою залежить ефективність професійної діяльності й міра активності психолога. Це дає підставу розглядати характер і стійкість ставлення до такої діяльності як перший критерій оцінки ступеня розвитку готовності.
Говорячи про наступний критерій, виходимо з того, що конкретний стан емоційних і колективних процесів особистості в професійній діяльності зумовлюється багатьма суб’єктивними та об’єктивними факторами. Наявність емоційно-позитивного ставлення до предмета діяльності, засобів її здійснення стимулює механізми саморегуляції, що дають змогу суб’єкту мобілізувати свої сили для нейтралізації або ліквідації ступеня негативних впливів. Саме це дає можливість виділити швидкість і точність адаптації поведінки у вимірюваних умовах професійної діяльності як другого критерію.
Третій критерій оцінки рівня психологічної готовності психолога до професійної діяльності базується на тих прийомах і способах професійних дій, за допомогою яких він налагоджує доцільне спілкування з усіма суб’єктами діяльності, з усіма структурними одиницями професійної організації. Професійна доцільність є тією ознакою, на основі якої можна судити, наскільки усвідомлено фахівець ставиться до своєї діяльності, передбачає наслідок своїх дій та вчинків.
Ґрунтуючись на трьох попередніх критеріях рівня професійної готовності, можливо зробити висновок, що четвертий критерій являє собою достатній рівень сформованості перцепційних здібностей. Без таких здібностей, скільки б не працював психолог, неможливо оволодіти професійною майстерністю.
Професійна діяльність психолога неможлива без поєднання різноманітних прийомів, що становлять професійну техніку. Психолог повинен уміти володіти своїм настроєм, знімати зайве психічне напруження, спілкуватися з усіма суб’єктами професійної діяльності. Поєднання комунікативних умінь виділяється як п’ятий критерій психологічної готовності психолога до професійної діяльності.
Практичному психологу необхідні такі професійно значущі властивості і якості, як емоційна стабільність, високий самоконтроль, щирість, доброта, сумлінність, самодостатність, наполегливість, старанність, цілеспрямованість та ін. Ці якості є важливим елементом досліджування готовності. Тому їх можна розглядати як шостий критерій психологічної готовності психологів до професійної діяльності.
Таким чином, психологічна готовність психолога до професійної діяльності — це комплекс мотивів, знань, умінь та навичок, особис- тісних якостей, які забезпечують успішну взаємодію психолога з учасниками професійної діяльності та ефективність діяльності в цілому. За своєю структурою вона являє собою складне, багатоаспек- тне особистісне утворення, яке включає функціонально пов’язані між собою та взаємообумовлені такі компоненти (див. рис. 2.1.):
• мотиваційний — сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням професійної діяльності;
• когнітивний — сукупність знань, необхідних для професійної діяльності;
• операційний — сукупність умінь та навичок практичного вирішення професійних завдань;
• особистісний — сукупність важливих для психолога особис- тісних якостей.
______
В. И. Бочелюк В. В. Зарицька ПСИХОЛОГІЯ: ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ. Навчальний посібник. — К., 2007