Актуальність медичної психології обумовлена, в першу чергу, тим, що лікувати треба не тільки хворобу, а й загальний психологічний стан хворої людини. Зв’язки психології і медицини настільки тісні, що психолог, який працює з медичним персоналом і хворим, повинен бути добре обізнаним з медичними знаннями, а медичні працівники все більше усвідомлюють необхідність психологічних знань для успішної професійної діяльності.
Тому можна вважати, що медична психологія — це галузь знань, яка в рівній мірі належить як медицині, так і психології. Для розробки проблем медичної психології поєднуються зусилля психологів, фізіологів і лікарів.
Значення психології у медицині людьми усвідомлено досить давно. Ще у XVIII ст. великий реформатор в галузі психіатричної допомоги людям у Франції Пінель [40] у своєму «Трактаті про душевні хвороби» писав, що психіатричною лікарнею повинні керувати лікар, адміністратор і психолог. Причому він вважав, найбільш доцільним є випадок, коли лікар має високий рівень компетентності у психології. З XVIII ст. відомі дослідження австрійських лікарів Франца Галля і Франца Месмера [40], які довели наявність у мозку особливих магнітних флюїдів, тобто психологічних факторів, дія яких призводить до зцілення людей. їх наукові висновки були покладені в основу розробки методів гіпнозу в медицині, які широко стали використовуватися у медичній практиці [85, 605—606].
В XIX ст. безперервно зростав інтерес вчених до психіки здорової людини, а також соматично і психічно хворих. Неврологічна і психіатрична практика потребувала допомоги від психолога для аналізу складних порушень психіки людини. В середині XIX ст. з’являється книга «Медична психологія» Лотце, а в другій половині XIX ст. Д.Х.Тьюк опублікував книгу «Психологічна медицина», хоч вони і відображали в більшій мірі питання психіатрії того часу.
Медична психологія як галузь прикладної психології виділилась в самостійну науку тільки у XX ст. З’являється ряд монографій, які висвітлювали предмет медичної психології. Важливий внесок у розвиток медичної психології зробили зарубіжні вчені Ж. Піаже, М. Принс, З. Фрейд, Е. Кречмер та російські вчені В.М. Бехтєрєв, С.С. Корсаков, П.Б. Ганнушкін та інші, які вважалися медичними психологами.
Практична робота психологів у медицині була спрямована на розробку і застосування методів психодіагностики (з метою ме- дико-психологічної експертизи), а також методів психотерапії.
Головними методами медико-психологічного вивчення хворих були клінічна бесіда і експериментально-психологічне дослідження душевнохворих. А основними методами психотерапії були сугестивні методи (методи впливу під гіпнозом), психоаналітичні, психагогічні (тобто методи, пов’язані з вихованням, вправами, трудотерапією).
На початку ХХ ст. сформувався новий напрямок у психотерапії, створений 3. Фрейдом, — психоаналіз. Цей метод виник з досвіду лікування істеричних станів і стосувався клініки неврозів, психологічного аналізу невротичних проявів та їх психотерапії. Серед учнів і послідовників 3. Фрейда були відомі психотерапевти і медичні психологи, які пізніше відійшли від теорії Фрейда і створили власні напрямки роботи. Найбільш відомі серед них К.Г.Юнг і А.Адлер. Карл Густав Юнг працював у Швейцарії і організував у Базелі першу в світі кафедру медичної психології. Німецький вчений Ернст Кречмер опублікував один з перших підручників з медичної психології, який у 1926 р. був перекладений на російську мову і став зразком систематизації медико-психологічних знань в єдності теорії і практики. Він детально розробив психологічні методи дослідження і описав основні методи психотерапії.
Систематизація знань з медичної психології почалася на початку ХХ ст. Цією роботою займався Н.А.Бернштейн, Ф.Г.Рибаков, В.М.Бехтєрєв та ін. Пізніше були створені спеціальні дослідницькі лабораторії в Москві С.С.Корсаковим, в Казані В.М.Бехтєрє- вим, В Києві І.А. Сікорським, В.Н.Мясіщевим в Ленінграді та ін. До 40-х рр. ХХ ст. в Радянському Союзі, куди входила і Україна, був накопичений багатий досвід в галузі медичної психології. Виходить цілий ряд важливих праць з експериментального дослідження мовлення, мислення, пам’яті, емоційно-вольової сфери впливу на працездатність, ставлення до праці нервово-психічних хворих (Л.С.Виготський, А.Г.Іванов-Смоленський, М.С.Лебе- динський, А.Р.Лурія, В.Н. Мясіщев та ін. [57].
Велика практична психологічна робота проводилась радянськими психологами в медичних закладах під час війни 1941— 1945 рр. та після війни. Вони брали участь у відновленні функцій мозку у людей, які отримали поранення в голову, допомагали більш раціонально вирішувати проблеми їх працездатності і психологічної реабілітації. 3 1960-х рр. у вищих навчальних закладах СРСР вводиться спеціалізація з медичної психології. Почалась активна співпраця вчених СРСР з чеськими, польськими, німецькими психотерапевтами. У багатьох республіках Радянського Союзу були створені спеціальні наукові центри, школи медичної психології. В Києві на основі теорії установки, розробленої Д.Н.Узнадзе, була створена наукова школа, яка займалась проблемами патопсихологічної діагностики.
У другій половині XX ст. розширилась сфера застосування психологічних знань у медицині. Практична психологія стала виділяться організаційно в окрему галузь медичної психології.
Нині у всіх країнах відкриті інститути практичної психології або факультети при університетах і створені спеціальні психологічні служби. Практичні психологи як спеціалісти одержують професійну освіту у вищих навчальних закладах.
В.Н.Карандашев [40, 129] на основі аналізу багатьох робіт з медичної психології виділяє такі головні завдання медичної психології як прикладної науки:
1. Вивчення психічних факторів, які впливають на розвиток хвороб, їх профілактику і лікування.
2. Вивчення впливу тих чи інших хвороб на психіку.
3. Вивчення різних проявів психіки у їх динаміці.
4. Вивчення порушень розвитку психіки.
5.Вивчення характеру ставлення хворої людини до медичного персоналу і оточуючого середовища.
6.Розробка принципів і методів психологічного дослідження у клініці.
7. Створення і вивчення психологічних методів впливу на психіку людини з лікувальною і профілактичною метою.
Ці загальні завдання доповнюються більш конкретними в залежності від характеру захворювання, причин виникнення захворювання, терміну протікання його і реакцій людини на свій стан у період хвороби. Тому в медичній психології виділяють такі основні її напрямки: патопсихологія, нейропсихологія, соматопси- хологія, психофармакологія.
Патопсихологія займається діагностикою і вивченням психічних порушень у хворих людей. Тому, на думку Б.В. Зейгарник [33, 4], відомого російського спеціаліста в галузі медичної психології, патопсихолог повинен перш за все бути психологом і разом з тим добре розумітися в теоретичних основах і практичних питаннях психіатричної клініки. Оскільки в патопсихології вивчаються порушення свідомості, сприйняття, пам’яті, мислення, то в завдання патопсихолога входить виявлення ступеня інтелектуального дефекту і визначення його лікувальних заходів та оцінки їх ефективності.
Найбільш відомі російські спеціалісти в галузі патопсихології В.М. Блейхер і І.В. Крук [40, 130] виділяють такі конкретні завдання патопсихології, як:
1. Одержання даних діагностики.
2. Дослідження динаміки психічних порушень і оцінка ефективності лікувального процесу.
3. Участь у експертній роботі.
4. Участь у реабілітаційній роботі.
5.Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань, їх структури та методів лікування.
6. Участь у психотерапії.
Нейропсихологія вивчає механізми мозку вищих психічних функцій, зміни психіки при локальних ушкодженнях головного мозку в результаті травм мозку. Тоді психолог бере участь в дослідженнях порушень сприйняття (агнозія), порушень цілеспрямованих рухів і дій (апраксія), розладу різних форм мовленнєвої діяльності (афазія), порушень пам’яті (амнезія), порушення уваги, мислення, емоцій та ін.
Соматопсихологія вивчає зміни психічного стану людей, пов’язані з соматичними захворюваннями (бронхіальна астма, кишкові захворювання, серцево-судинні захворювання). Відомо, що стресові стани, хвилювання можуть спричинити вищеозначе- ні захворювання. Цей зв’язок психічного фактора з виникненням і розвитком соматичних і нервово-психічних захворювань одержав назву у науковій літературі як психогенні захворювання. I, навпаки, виникнення захворювань може спричинити зміни в психічному стані людини. Встановлено, що серцево-судинні захворювання супроводжуються страхом, підвищеною тривожністю, особливо в другій половині дня або ближче до ночі, тому що саме в цей період людина гірше себе почуває, ніж вранці або в середині дня; при туберкульозі характерним у хворих є періодичні прояви ейфорії (непомірна радість, байдужість, підвищений веселий настрій та ін.); при кишкових захворюваннях пацієнти у більшості роздратовані, пригнічені, проявляють іпохондрію (підвищену тривогу за здоров’я) та ін.
Все це накладає на медичного психолога додаткові зобов’язання, виконання специфічних завдань.
Психофармакологія вивчає вплив лікарських препаратів на психіку людини, вивчення психічних змін у людини під впливом вживання ліків. У цьому випадку спостережень за хворими мало, треба проводити детальну експериментальну роботу, яка має дуже велике практичне значення.
Робота психолога в медичній сфері завжди розпочинається з психодіагностики, мета якої полягає в тому, щоб за допомогою різноманітних методів обстеження встановити достатньо повну картину психологічних особливостей людини, вивчити зміни психічних процесів у людей з різними порушеннями. В процесі діагностики виявляються причини конкретного порушення, які дозволяють надати своєчасну і ефективну допомогу. Важливими завданнями діагностики є вивчення особливостей інтелекту, емоційно-вольової сфери особистості пацієнта. У психології напрацьовано багато методів діагностування, тому професійний психолог виявляється дуже корисним в медицині при складанні історії хвороби (анамнез), проведенні медико-психологічної експертизи, медико-психологічного консультування.
Бесіда як діагностичний метод дозволяє одержати інформацію про внутрішні процеси, суб’єктивні переживання і особливості поведінки людини, які можуть бути виявлені з допомогою об’єктивних методів. Бесіда є методом встановлення особистих контактів з клієнтом і часто використовується не тільки як діагностичний метод, а і як психотерапевтичний прийом.
Встановлення позитивних особистісних стосунків між учасниками бесіди вимагає спеціальної технології її проведення, яка включає місце проведення, вміння створити довірливу атмосферу, проявити щиру зацікавленість проблемою співрозмовника. Результативність бесіди залежить від рівня професіоналізму практичного психолога, наявності комунікативних здібностей, спрямованості на іншу особу, спостережливості, здатності аналізувати ситуацію. Все це дозволяє визначити оптимальний варіант розв’язання проблеми чи оптимальну тактику взаємодії.
Метод спостереження — один із основних в клінічній діагностиці, який включає систему спеціальних прийомів, що забезпечують найбільшу інформативність і точність спостереження. Як приклад можна навести карту спостережень Д.Скотта яка використовується в роботі практичного психолога.
Для більш точного уявлення про індивідуальні особливості людини використовують відомості про життя людини — анамнез. Цей метод ще називають біографічним. Біографічний метод допомагає встановленню багатьох причин тих чи інших психічних змін у поведінці людини.
Тестування як метод використовується часто на початку хвороби і після лікування з метою встановлення психічних змін у людини за рахунок лікування. Повторне тестування дає можливість визначити індекс покращання чи індекс погіршення психічного стану людини. За результатами таких тестувань можна дати виважені рекомендації пацієнтам.
Можливість активної участі медичних психологів у лікувальному процесі у вітчизняній медицині, як правило, обмежена. Це вважається професійною діяльністю лікарів-психіатрів. Медичні психологи не мають права приписувати хворому психотропні препарати. I у нашій країні, і в зарубіжних країнах людина без медичної освіти не має права займатися будь-яким видом лікувальної діяльності. В той же час одним із важливих напрямків лікувальної роботи є психотерапія — використання методів психологічного впливу для лікування хворого, для покращання його психологічного стану. Протягом багатьох рр. проходять дискусії про можливість використання психотерапевтичних засобів медичними психологами. Цей вид діяльності ще називають психокорекцією. Але в науковій літературі, як зазначає В.Н. Карандашев [40, 136], якщо психологічний вплив на людину здійснює лікар, то це називається психотерапією, а якщо психолог, то ця робота називається психокорекцією.
Термін «психотерапія» — міжнародний і в більшості країн світу однозначно використовується по відношенню до методів роботи, які здійснюють професійні психологи [55, 6].
Б.Д.Карвасарський [41, 448], посилаючись на висновки багатьох спеціалістів, називає три особливості психотерапії, які відрізняють її від інших методів лікування, а саме:
1. Використовуються психологічні засоби зміни особистості, засновані на застосуванні основ психології (на відміну від засобів, які використовуються у медицині, фармакології, педагогіці, юриспруденції).
2.Застосовуються ці засоби і методи професійно, тобто підготовленими спеціалістами і персоналом, які діють усвідомлено і цілеспрямовано, які вміють науково обґрунтовувати свої дії, відтворювати їх в процесі психотерапії з різними пацієнтами і оцінювати їх результативність.
3. За допомогою психотерапії лікують осіб, які мають порушення психіки.
Далі говориться що про можливість використання психотерапії в роботі психологів, про це свідчить і зміст Декларації з психотерапії, яка була прийнята Європейською асоціацією психотерапії 21 жовтня 1990 р. у Страсбурзі. У цій Декларації говориться, що:
1.Психотерапія є особливою дисципліною у галузі гуманітарних наук, заняття якою є вільною і незалежною професією.
2. Психотерапевтична освіта вимагає високого рівня теоретичної і клінічної підготовки.
3. Гарантованою є різноманітність психотерапевтичних методів.
4. Освіта в галузі одного з психотерапевтичних методів повинна здійснюватись інтегрально, воно включає теорію, особистий терапевтичний досвід і практику під керівництвом супервізора, одночасно набуваються знання про інші методи.
5. Доступ до такої освіти можливий за умови широкої попередньої підготовки, зокрема в галузі гуманітарних і суспільних наук.
Таким чином, психотерапевтом може вважатись і лікар, і психолог, які у своїй професійній діяльності використовують методи психотерапії. Психотерапія як спеціальність визнана у всіх країнах світу. Психолог може працювати в медичних і в немедичних закладах. Для роботи в медичних закладах психолог мусить пройти спеціальні курси, щоб одержати диплом або сертифікат і отримати право працювати психотерапевтом.
Існує багато методів психотерапії. Традиційні психотерапевтичні методи ділять на раціональну і сугестивну терапію.
Раціональна психотерапія заснована на раціональному, тобто усвідомленому розуміння пацієнтом причин і характеру протікання своєї хвороби. Цей метод був заснований П. Дюбуа у 1913 р. Він проводиться у формі бесіди з пацієнтом і побудований на логічній аргументації у запевнюючих впливах. Хворому у доступній формі повідомляється про причини захворювання і з допомогою запевнень змінюється його неправильне ставлення до свого хворобливого стану на більш оптимістичне. У процесі психотерапевтичної бесіди пацієнту задаються прямі або непрямі запитання, обговорюються зв’язки його станів з різними життєвими ситуаціями, особливостями стосунків з іншими людьми. Такі бесіди проводяться індивідуально і з групою пацієнтів. Проблеми обговорюються і виносяться варіанти рішень. Головна мета психотерапії: логічно обґрунтувати проблему, роз’яснити, заспокоїти.
Бесіди мають свої різновиди з включенням пацієнтів у певні дії. Тоді психотерапія може називатись: психодрама, ігрова терапія, арттерапія, музикотерапія та ін.
Сугестивна психотерапія — це метод, який полягає у впливі на переживання пацієнта шляхом словесного переконання під час сну у стані повного розслаблення організму. Пацієнт повинен мати позитивний настрій і слухати тільки психотерапевта. Серед усіх методів сугестивної психотерапії найбільш відомий метод, який увійшов широко у науковий і практичний обіг, — гіпнотерапія. Термін «гіпноз» в перекладі з грецької — сон, він був запропонований англійським хірургом Джеймсом Бредом у 1841 р. Таким чином, стан гіпнозу визначається як подібний до сну стан. Пізніше почали вивчати вплив гіпнозу на хворих істерією та нервово-психічними захворюваннями. Спеціалісти доводять, що людина краще піддається переконанню в стані гіпнозу, тому що під час сну свідомість в значній мірі виключена. При цьому важливо, щоб пацієнт не протидіяв гіпнозу, був пасивним, схильним до переконання. В.Н.Карандашев [40, 140] стверджує, що в стані гіпнозу переконання найбільш дієві і зберігаються протягом довгого часу. Сила переконання в стані гіпнозу досить значуща, тому його можуть проводити тільки спеціально підготовлені лікарі або клінічні психологи і з великою обережністю.
До сугестивних методів відносять також релаксацію і аутотренінг.
Релаксація — досягнення людиною повного розслаблення м’язової і нервової системи, що сприяє зниженню нервово- психічної напруги чи тривоги. Медичні психологи навчають людей релаксації для того, щоб вони могли більш успішно самі долати надмірну напругу.
Аутотренінг — це використання людиною прийомів самопе- реконання при повному м’язовому розслабленні. Цей метод використовується для зняття нервово-психічної напруги, емоційної саморегуляції, психологічного настрою на певні думки і стани.
Особливим методом психотерапії є психоаналіз. Цей метод був запропонований австрійським лікарем і психологом Зігмун- дом Фрейдом. Психоаналізом називаються як теорія психічного життя, так і метод зцілення душі, розроблений ним. У процесі лікування психоаналітик допомагає пацієнту звільнитись від непотрібних сумнівів, самозвинувачень, нерозумних поривів, невиправданого почуття провини та ін. Повний курс лікування, як правило, тривалий (не менше р.) при систематичних зустрічах з психоаналітиком. Використовується цей метод для лікування неврозів або життєвих проблем здорових людей.
Психоаналіз на сучасному етапі розвитку медичної психології визнаний суспільством Західної Європи і Америки, існують інститути і факультети в університетах, які готують професійних психоаналітиків. Особливим авторитетом психоаналітики користуються в США і Німеччині.
Реально ситуація з психотерапевтичною роботою в системі охорони здоров’я складається таким чином: хвора людина звертається до лікаря за допомогою, а вибір терапії залежить не від діагнозу чи інших об’єктивних характеристик стану пацієнта, а від того, до якої школи (наукової) зараховує себе лікар. А це не завжди доречно. Тому в реальній практичній роботі психотерапевт мусить володіти різними методами психотерапевтичного впливу на людину, вміти компонувати їх або вибирати окремі з них самостійно.
Психопрофілактична діяльність медичного психолога — це система заходів, спрямованих на зниження нервово-психічних захворювань, на попередження виникнення психічних захворювань. Вона включає в себе розробку і впровадження законодавчих заходів, спрямованих на охорону психічного здоров’я людей, покращання виробничих і побутових умов життя. Важливим засобом психологічної профілактики є пропаганда психогігієнічних знань і здорового способу життя. З цією метою створюються психдиспан- сери, які займаються виявленням, обліком і лікуванням захворювань. У їх діяльності беруть участь і медичні психологи.
Одним із важливих напрямків медичної психології є психологічна і соціальна реабілітація хворих. Реабілітація полягає в проведенні комплексу медичних, педагогічних, професійних, психологічних заходів, спрямованих на відновлення працездатності, особистого і соціального статусу людей, які перенесли захворювання. Головним в такому випадку є відновлення у людини втраченої активності здатності до активного життя, допомога у правильній оцінці можливостей. Це випадки, коли людина довго перебувала в лікарні і втратила здатність до попереднього виду діяльності, за рахунок чого з’являється підвищена тривожність, психологічна напруга. В якості психопрофілактичного і реабілітаційного засобу може бути використане санаторно-курортне лікування, де застосовуються не тільки фактори природи — сприятливий клімат, мінеральні води, лікувальні грязі, а й фізіотерапія, лікувальна фізкультура, масаж та ін.
Реабілітаційна робота медичного психолога необхідна в роботі з інвалідами дитинства, які стали такими в результаті травм і тяжких захворювань. Ця категорія людей потребує одночасно психологічної і соціальної реабілітації та адаптації до умов життя в тому середовищі, де вони проживають. Психологічні наслідки, які пов’язані з одержанням інвалідності, проблеми соціально-психологічної їх адаптації вивчені ще дуже мало, як зазначається у психологічному довіднику кінця XX ст. [85, 617—618].
В останні рр. медичні психологи все частіше залучаються до участі у наукових і практичних дослідженнях із посттравматичними стресами. Сюди відносяться стресові стани людей через землетруси, пожежі, аварії, насильства, загрози життю, військові конфлікти. У цих випадках психологічна допомога відіграє вирішальну роль, тому що посттравматичним стресом називають емоційні, особистісні, поведінкові зміни, які з’являються у людини після виходу із травматичної ситуації. Психологічна допомога необхідна, тому що у свідомості людини певний період весь час відтворюються образи і хвилювання, пов’язані з травмою, підвищується фізіологічна і психологічна збудженість, яку треба знизити або довести до норми.
Найбільш приорітетними сферами діяльності медичного психолога, за висновками Є.В.Щедріної [98, 177—179], в останні рр. визнані такі:
1. Робота в галузі охорони материнства і дитинства.
2. Галузь експериментальної медицини (допомога людям, які потрапили у стихійні катастрофи та ін.).
3. Служби, пов’язані з наданням медичної допомоги в лікарнях людям з соматичними захворюваннями.
4.Робота медичних психологів в онкологічних, психоневрологічних диспансерах.
Найбільш актуальними і перспективними завданнями розвитку медичної психології і медичної психологічної служби В.В.Гульдан і Ю.В.Назаренко [19] називають такі:
1. Створення дитячої і підліткової медико-психологічної служби, бо медичні психологи беруть участь у диспансеризації дітей і підлітків для своєчасного виявлення і корекції затримок і порушень психічного розвитку.
2. Розвиток позалікарняної медико-психологічної допомоги, завданням якої є виявлення і психологічна корекція психосоматичної і соматопсихологічної патології, нервово-психічних розладів, передхворобливих станів, які вимагають медико-психоло- гічної допомоги.
3. Створення служби медико-психологічної реабілітації хворих з соматичною, неврологічною і нервово-психічною патологією. В цих службах медичні психологи розв’язують такі завдання: нейропсихологічна і патопсихологічна діагностика порушених психічних і мозкових функцій, втрачених певних особистісних якостей та їх відновлення; діагностика охоронних сторін особистості з метою їх активізації в процесі відновлювального лікування; діагностика і психокорекція функціональних розладів, участь у розв’язанні завдань трудової експертизи.
4.Створення служб екстреної медико-психологічної допомоги для надання термінової професійної допомоги людям, які постраждали в технологічних катастрофах, аваріях на транспорті або на виробництві, при спробі самогубства, від кримінальних посягань або стали жертвами соціальних конфліктів. Експрес- діагностика реактивних станів у потерпілих — найперше завдання медичного психолога, пов’язане з попередженням паніки у людей, які потребують термінової медико-психологічної і психіатричної допомоги.
Питання для самоконтролю:
1. Що вивчає медична психологія?
2. Які вчені і практики зробили вагомий внесок у первинний розвиток медичної психології?
3. У чому полягає завдання медичної психології як прикладної науки?
4. Які основні розділи клінічної психології?
5. Що таке раціональна психотерапія?
6. У чому полягає сутність психоаналізу як методу психотерапії?
7. В яких закладах можуть працювати медичні психологи?
8. Які напрямки розвитку психологічної служби на даний час є найбільш актуальними і перспективними?
Завдання для самопідготовки
1. Охарактеризуйте етапи виділення медичної психології як галузі прикладної психології у самостійну науку.
2. Охарактеризуйте основні методи клінічної психодіагностики.
_____
В. И. Бочелюк В. В. Зарицька ПСИХОЛОГІЯ: ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ. Навчальний посібник. – К., 2007