«Важка дитина» – поняття, котре використовується в соціальній педагогіці, психології, повсякденному житті для характеристики неповнолітнього, котрий особливо болісно переживає кризу перехідного віку.
Важковиховуваність – це несприйнятливість до позитивного соціального досвіду, тобто той чи інший ступінь нездатності, небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати.
Важковиховуваність – явище несприймання чи опору дитини виховному впливу дорослих, що має стійкий характер і потребує спеціальних корекційних психолого-педагогічних заходів.
Важконаучуваність – це певний ступінь низької научуваності. Вона може супроводжуватися девіантною поведінкою, особливо через відсутність об’єктивного підходу до неповнолітніх.
Вередливість дитяча – один із проявів неслухняності, що виявляється у швидкій та недоречній зміні бажань дитини.
Виховання – діяльність для передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечує умови для її розвитку, підготовки до громадського життя і праці.
Виховання – діяльність педагогів-вихователів, спрямована на зміну свідомості, світогляду, психіки, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяє її моральному, духовному зростанню і вдосконаленню.
Вихованість сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра. Вона є результатом достатньо високого рівня виховуваності. Виховуваність і вихованість є своєрідною нормою при оцінці стану готовності до засвоєння соціальних норм.
Виховуваність розглядають як здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості.
Відчуття – елементарний психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ оточуючого, а також станів внутрішніх органів при безпосередньому впливі подразників на органи чуттів.
Вік психологічний – конкретний, обмежений в часі етап психічного розвитку індивіда, що характеризується сукупністю закономірних типових психологічних змін та якостей.
Вік психологічний – новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С. Виготський).
Вікова психологія – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності розвитку та функціонування психіки людини на всіх етапах її онтогенезу.
Вікова психологія – галузь психологічної науки, що вивчає вікову динаміку психіки людини, аналізуючи процес розвитку психічних функцій та особистості протягом всього життя людини.
Віковий період (вік) – це своєрідний ступінь психічного розвитку з властивими йому відносно стійкими якісними особливостями психіки.
Вікові новоутворення – новий тип будови особистості та її діяльності, психічні зміни, що виникають у певному віковому періоді й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє й зовнішнє життя.
Властивість психічна – система усталених, фіксованих і повторюваних ознак психічного факту (якості характеру, темпераменту, здібностей).
Внутрішній план дій – (як новоутворення пізнавальної сфери молодшого школяра) – спроможність дитини здійснювати попереднє, мислене планування подальших дій. Внутрішній план дій дозволяє планувати й продумувати наперед хід виконання діяльності й підбирати все необхідне для цього; усно розв´язувати задачі; давати словесні звіти про виконане.
Внутрішні суперечності психічного розвитку – рушійні сили розвитку психіки. Людська психiка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (I.П. Павлов). Постiйно порушується i знову вiдновлюється рiвновага мiж органiзмом i середовищем, причому стан рiвноваги є тимчасовим, а процес урiвноважування – постiйним. Суперечностi, що виникають при цьому, спонукають органiзм до активностi, спрямованої на їх подолання, на вiдновлення рiвноваги (професор М.М. Заброцький).
Внутрішня позиція школяра (як новоутворення психіки дитини молодшого шкільного віку) – сформоване загальне позитивне ставлення дитини шестирічного віку до шкільного навчання, її готовність до виконання вимог вчителя, визнання його авторитету.
Воля – психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.
Вольова готовність дитини до шкільного навчання – рівень розвитку довільності в організації дитиною своєї пізнавальної діяльності.
Впізнавання – відтворення індивідом об’єкту при повторному його сприйманні.
Вчинок – різновид вольової дії, що спрямована на досягнення суспільно значущої мети, становить акт моральної поведінки, регульований певними етичними нормами.