Самоактуалізація – 1) прагнення людини до найбільш повного прогресивного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей, потенціалу психіки та організму; 2) результат цього процесу.
Самовизначення юнаків – центральне особистісне новоутворення юнацького періоду, результат формування життєвого плану особистості, що виявляється у виборі професії, умов подальшого життя тощо.
Самовиховання – управління суб’єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.
Самогубство – акт позбавлення себе життя, при якому людина робить цілеспрямовану і свідому спробу припинити існування.
Самоконтроль (як новоутворення молодшого шкільного віку) – спроможність до свідомого управління та регуляції дитиною власної психічної та поведінкової активності.
Самооцінка – оцінка особистістю себе (своєї зовнішності, здібностей, особистісних якостей та ін.), компонент самосвідомості.
Самопрезентація – дії юдини, спрямовані на пред’явлення власних якостей у суспільстві, самоподача.
Самореалізація – конструктивне виявлення та втілення людиною свого особистісного потенціалу, його розвиток та збагачення.
Самосвідомість – свідоме ставлення людини до своїх індивідуальних та особистісних властивостей, переживань і думок.
Самосвідомість – один із проявів свідомості як відокремлення себе (“Я”) від об’єктивного світу (“не Я”); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня – самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (К. К. Платонов).
Самоспостереження – спостереження людини за внутрішнім планом власного психічного життя, яке дозволяє фіксувати його прояви – переживання, думки, почуття і т. п.
Світогляд – сукупність переконань особистості, формування якого становить важливу задачу навчання і виховання; у загальних рисах утворюється до кінця шкільного віку.
Сенситивний період – період підвищеної чутливості до тих чи інших впливів, до освоєння того чи іншого виду діяльності, які дитина проходить у своєму розвитку; чутливий, оптимально сприятливий до розвитку певних психічних функцій відрізок становлення особистості.
Сенситивний період – специфічний для кожної психічної властивості віковий інтервал, коли вона розвивається найбільш інтенсивно.
Сенсомоторна стадія (за Ж.Піаже) – перший етап когнітивного розвитку, що триває до двох років і характеризується пізнанням дитиною дійсності за допомогою елементарних дій з конкретними предметами.
Сенсомоторні передеталони – неусвідомлювані способи виділення просторових властивостей предметів за допомогою рухів тіла, руки, спочатку з реальним предметом, а потім з уявним; виникають у немовлячому віці.
Сенсорні еталони – психічні образи, що містять уявлення про чуттєво сприймані властивості об’єктів; формуються у дитини з трьох років.
Синтез – одна з основних операцій мислення, що полягає у поєднанні окремих елементів предметів, в об’єднанні окремих його частин у єдине ціле.
Словесно-логічне мислення – один із видів мислення, для якого характерне використання понять, логічних конструкцій. У структурі його формуються і функціонують різноманітні види узагальнень.
Соціалізація – процес засвоєння соціального досвіду індивідом, що забезпечує його інтеграцію в суспільстві.
Соціальна норма – правило, взірець діяльності або межа дозволеної чи обов’язкової поведінки, діяльності людини, соціальної групи, яка офіційно прийнята на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Соціальна норма віддзеркалюється у звичках, манерах людини, правилах етикету, звичаях, традиціях, обрядах, церемоніях, ритуалах, законах, моді, захопленнях, цінностях, ціннісних орієнтаціях, віруваннях, міфах тощо.
Соціальна психологія – вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організаціях, соціальних групах тощо.
Соціальна ситуація розвитку – особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників кожного вікового періоду та зумовлюють динаміку психічного розвитку на конкретному етапі і нові якісно специфічні утворення, що виникають до кінця цього періоду.
Cоціальна ситуація розвитку – це особливе поєднання змісту та форм навчання та виховання та певного рівня психічного розвитку, що існує на даний момент. Саме це поєднання визначає динаміку психічного розвитку протягом нового вікового періоду, а також формування якісно специфічних психічних новоутворень, що з’являться до кінця періоду.
Cоціальна ситуація розвитку – поєднання зовнішніх обставин життя дитини з тим, як вона переживає ці обставини.
Соціальна ситуація розвитку – співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки особистості (Л. С. Виготський).
Соціальний фактор психічного розвитку – сукупність зовнішніх суспільних і психологічних умов, з якими зіштовхується і взаємодіє індивід в ході становлення своєї особистості.
Соціальні відхилення – це порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю і поширеністю. Маються на увазі такі негативні масові соціальні явища, як пияцтво, злочинність, бюрократизм, релігійний та ідейний фанатизм, тоталітаризм та ін.
Соціальні стереотипи – розповсюджені в суспільстві судження, що мають узагальнений характер.
Спадковість – здатність живих організмів відтворювати родовий розвиток. В психології спадковість розглядається як компонент біологічного фактору психічного розвитку індивіда.
Співпереживання – особлива форма емпатії, це переживання тих же емоційних станів, які відчуває інший, через ототожнення з ним.
Співчуття – особлива форма емпатії, це переживання власних емоційних станів у зв’язку з почуттями іншого.
Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності, який передбачає обмін інформацією, взаємодію, сприймання та розуміння між його учасниками.
Спілкування педагогічне – професійне спілкування педагога з вихованцями під час різноманітних форм роботи з дітьми, що виконує певні педагогічні функції та спрямоване на оптимізацію навчання та виховання (О. О. Леонтьєв).
Спостереження – метод цілеспрямованого сприймання зовнішніх виявів поведінки людини у звичних для неї умовах без активного втручання дослідника.
Спостереження – це метод в якому за зовнішніми об’єктивними показниками робиться висновок про внутрішні психологічні особливості.
Сприймання – психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори.
Сприйняття – цілісне відображення предметів, явищ, ситуацій і подій у їхніх від чуттєво доступних часових і просторових зв’язках і стосунках.
Спрямованість особистості – сукупність потреб, інтересів, прагнень, життєвих цінностей та орієнтацій особистості, що визначає мотивацію її діяльності.
Спрямованість особистості – моральна, етична характеристика особистості, яка виявляється у реальному змісті суспільної поведінки й визначається змістом домінуючих мотивів.
Стан психічний – психічний факт, існуючий у деякий незначний проміжок часу і зумовлений ситуацією (прояви волі, уваги, мислення, почуттів).
Старість – заключний період життя людини, що завершує дорослість і характеризується деяким зниженням життєвої активності, послабленням психічних функцій та процесів.
Статус психологічний – становище, яке займає індивід або група серед інших представників соціуму, а також система прав та обов’язків, що визначається цим становищем. Статус може мати формальні вияви – показник належності людини до певної соціальної групи (школяр, студент) та неформальні – показник міжособистісних взаємин чи ставлень (статус лідера, ізольованого тощо).
Стереотип – консервативне загальноприйняте уявлення про щось чи когось. З однієї сторони стереотипи спрощують адаптацію людини в суспільстві, з іншої – пригнічують прояви індивідуальності особистості.
Стрес – стан психофізіологічного напруження, що виникає у людини в складних умовах повсякденного життя чи нестандартних ситуаціях. На відміну від дистресу стрес несе позитивне значення для людини, оскільки забезпечує мобілізацію для подолання життєвих проблем.
Стрес – форма переживання емоцій особистістю, ознаками якої є стан напруги при загрозі або перевантаженні, що амбівалентно позначається на здоров’ї та діяльності особистості: позитивно (еустрес) чи негативно (дистрес).
Стресогенний фактор – ситуація, подія, що спричинює стресову реакцію людини.
Стрибок росту – феномен фізичного розвитку, при якому спостерігаються швидкі й бурхливі зміни у зрості, вазі та інших параметрах.
Судження – думка чи форма мислення, у якій узагальнено відображаються зв’язки між предметами або їх властивостями.
Суперечності психіки – неузгодженість, конфліктність між певними психічними проявами індивіда. Якщо ця неузгодженість розгортається між психікою індивіда та його оточенням, то виникає зовнішня суперечність, якщо між компонентами психіки самої людини – внутрішня.
Супідрядність мотивів (як психічне новоутворення дошкільників) – спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими.
Сюжет – складова структури сюжетно-рольової гри, що визначається тим колом явищ дійсності, які знаходять відображення у грі.
Сюжетно-рольова гра – форма ігрової діяльності, що передбачає наявність сюжету (відтворюваний зміст реальної дійсності) та відповідних ролей (імітація дитиною певної діяльності).