У розвитку психологічних служб в Україні можна виокремити шість основних етапів:
- Доорганізаційний етап (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Особливістю цього етапу є напрацювання методик практичної роботи психолога та розуміння необхідності його постійної практичної роботи у закладах, установах, підприємствах. Методики практичної психосоціальної роботи були створені в результаті здійснення експериментальної роботи дослідників, що займалися прикладними проблемами. Одночасно виникає ідея про необхідність постійного психологічного супроводу інновацій у різних сферах суспільного виробництва та суспільного життя. Реалізація професійного супроводу психологічних інновацій на ранніх своїх етапах здійснювалася шляхом створення товариств, спілок, професійних асоціацій.
- Організаційний (20 – 30 рр. ХХ ст.). Наприкінці 20-х років починають створювати відповідні служби у державних установах – лабораторії наукової організації праці на виробництві, педологічні служби в системі освіти, охорони здоров’я, на транспорті, відділення, відділи та інститути у системі вищої освіти, відповідні лабораторії у збройних силах і органах внутрішніх справ. Це створення підтверджено відповідними наказами і постановами уряду, уведенням відповідних нормативів, штатних одиниць.
- Адміністративна заборона; існування окремих елементів (30-ті – 80-ті рр.). Цей етап обумовлений створенням і всевладдям радянської адміністративної систем, яка не передбачала ніяких інших методів роботи з людьми крім адміністративно-ідеологічних. У радянській системі окрема людина розглядалась як гвинтик єдиного державного механізму і тому плюралізм думок, індивідуальний підхід були не тільки не потрібні, а й шкідливі. У повоєнні роки поступово, в основному під впливом технічної революції та умовами протистояння з «капіталістичним світом», виникла необхідність врахування «людського фактору» в роботі технічних систем. У зв’язку з такою необхідністю в окремих, як правило, «закритих» установах виникають відповідні лабораторії і відділи. Поступово відроджуються ергономіка, психологія праці, спортивна, клінічна і юридична психологія.
- Відродження, другий до організаційний етап (1985 – 1991). Цей етап пов’язаний з деградацією та руйнування радянської адміністративно-політичної системи. Поступово держава втрачає важелі управління суспільними процесами, відкриваються кордони, знову виникає плюралізм суспільної думки. У цей час знову відроджуються ідеї про необхідність психологічного забезпечення суспільних процесів, про індивідуальний підхід до кожної особистості, про врахування і використання внутрішнього потенціалу людини на виробництві та суспільному житті. Знову постає питання про необхідність створення психологічних служб. З’являються проекти та деякі законодавчі акти, що кладуть початок створенню психологічних служб у нових історичних умовах.
- Другий організаційний етап (1991 – 2004). Початок цього етапу ознаменовано здобуттям Україною незалежності та необхідністю створення самостійної держави. У цей період було розпочато створення відомчих психологічних служб та недержавних спілок, товариств і комерційних організацій, що надають психологічні послуги. Так, у 1990 році було створено Товариство психологів України, у 1991 році започатковано психологічну службу в системі освіти, у 1993 – психологічну службу в збройних силах, у 1994 році – створено мережу центрів соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 1998 – психологічну службу в органах внутрішніх справ. При цьому зросла кількість вищих навчальних закладів, як приватних, так і державних, що здійснюють підготовку психологів, соціальних працівників і соціальних педагогів. Постала нагальна необхідність методичного забезпечення і теоретичного осмислення діяльності психологічних служб. При всіх, притаманних цьому періоду, коливаннях і нестійкості психологічних структур головним результатом можна вважати законодавче оформлення діяльності психологічних служб, унормування статусу їх працівників, визначення функцій і повноважень.
- Сталий розвиток (2004 – т.ч.). Початок ХХІ століття ознаменований для практичних психологів сталим розвитком психологічних служб. Практично усі відомчі психологічні служби пройшли період юридичного та організаційного оформлення, визначення змісту і основних завдань своєї діяльності, побудови організаційних структур та системи підвищення кваліфікації і атестації спеціалістів. Організаційні проблеми поступово відходять на другій план. На перший план висуваються проблеми якості роботи служб, значного підвищення ефективності професійної діяльності практичних працівників, вдосконалення їх методичного забезпечення. Найближчим завданням є налагодження тісної взаємодії між службами, побудова національної системи соціальних і психологічних служб.