Систематична робота зі створення психологічної служби в освітній галузі почалася з 1991 р., коли в Інституті психології ім. Г.С. Костюка був створений новий підрозділ – Центр психологічної служби в системі народної освіти (наказ від 11.01.1991 р. № 1 – ОСН). В.Г. Панок був призначений його керівником. Основним завданням роботи Центру було створення психологічної служби у системі освіти, – напрацювання нормативних документів, методичного забезпечення діяльності працівників служби, галузевих стандартів їхньої роботи. Подією, що суттєво вплинула на розвиток практичної психології в Україні, була Перша всеукраїнська конференція з практичної психології (м. Луцьк, 11-14 листопада 1991 р.). Саме у ході цієї конференції були обговорені шляхи та основні напрямки розвитку психологічної служби, визначені організаційні моделі та стратегії.
В результаті чого у 1992 році було підготовлено та подано на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти лист: “Про створення державної системи психологічної служби України” і “Про кадрове забезпечення державної психологічної служби України”.
У 1993 році Інститутом психології ім. Г.С. Костюка АПН України була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів “Концепція державної системи ПС”. Де визначено мету, завдання діяльності служби, описано структуру, напрямки діяльності та вимоги до фахівців.
Система освіти довго існувала без психологічної служби. Труднощі взаємодії психологічної служби зі своїм замовником – системою освіти – зумовлені недостатньою визначеністю самого соціального замовлення. Ускладнювало процес становлення психологічної служби освіти ще й те, що вона одночасно почала охоплювати увесь комплекс психологічних проблем, які треба було розв’язувати в школі.
У 1993 році було прийнято «Положення про психологічну службу в системі освіти України», яке визначало сферу діяльності, права та функціональні обов’язки її ланок, а психологи стали називатися «практичними». У 1994 році в освітянських закладах України вже працювало 2852 практичних психологів. Тільки 471 із них мали базову вищу психологічну освіту. За наступний рік кількість практичних психологів збільшилася на 63 % (на 1799 осіб).
Важливим етапом у розвитку психологічної служби стало прийняття у 1996 р. доповнень до Закону України «Про освіту». Статтею 21 (Психологічна служба в системі освіти) було визначено, що за своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників.
Психологічна служба пройшла етап становлення, довівши свою необхідність для соціальної і педагогічної практики. Основним результатом діяльності служби за перші п’ять років стало розуміння керівниками освіти, вчителями та батьками необхідності впровадження надбань вітчизняної і зарубіжної психології у практику навчально-виховного процесу.
У липні 1998 р. Міністерство освіти України спільно з Академією педагогічних наук України створили Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи як наукову установу Академії педагогічних наук України і як головну організацію психологічної служби системи освіти України. Таким чином, організаційна структура психологічної служби набула сталого вигляду, з деякими доповненнями у 2018 році у вигляді Державної наукової установи “Інституту модернізації змісту освіти”.
З 1998 по 2002 р. психологічна служба зросла більш ніж на 2 тисячі осіб. Значною мірою цьому процесу сприяло прийняття нормативів чисельності працівників психологічної служби.
У 2004 році сталася значна подія в історії психологічної служби системи освіти України. Міністерство затвердило «Стратегію розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2008 року». Психологічна служба освіти України одержала суттєвий поштовх для вдосконалення як у кількісних, так і в якісних аспектах.
Розвиток психологічної служби України можно проспостерігати через Положення про ПС закладів освіти: 1993, 1999, 2009, 2018рр.
Усі ці події дають підставу стверджувати, що у психологічній службі настав етап сталого розвитку. Сьогодні практичні психологи та соціальні педагоги майже по всіх позиціях прирівняні до педагогічних працівників.
Характеризуючи сучасний стан розвитку психологічної служби системи освіти необхідно виокремити ряд основних тенденцій:
- збільшення чисельності працюючих у службі практичних психологів, соціальних педагогів і методистів обласних, районних (міських) центрів психологічної служби. При цьому збільшення чисельності свідчить про розуміння керівниками освіти і вчителями необхідності психологічного забезпечення навчально-виховного процесу. Відбувається це збільшення в основному у міських навчальних закладах. Проблемою залишається забезпечення фахівцями служби сільських шкіл.
- посилення дієвої взаємодії фахівців психологічної служби і фахівців психолого-медико-педагогічних консультацій. Особливо на рівні району спостерігається й об’єднання організаційних структур. Спонукає цей процес запровадження інклюзивної освіти дітей з особливими потребами.
- збільшення чисельності працівників служб не тільки у загальноосвітніх школах, а й у школах-інтернатах, закладах профтехосвіти, дошкільних і позашкільних навчальних закладах. Проблемою залишається забезпеченість фахівцями ВНЗ усіх типів.
- методична неузгодженість. Працівники служби у своїй діяльності застосовують методики різного типу, іноді сумнівної якості. Причиною цьому є відсутність чіткої системи ліцензування психологічних послуг та спеціалістів, що їх надають.
Виходячи із зазначених тенденцій і проблем найбільш актуальними у даний час напрямами психологічного забезпечення освіти є:
- інтеграція структурних підрозділів психологічної служби, організацій, установ, громадських об’єднань, які здійснюють свою діяльність у сфері психологічного супроводу та соціально-педагогічного патронажу освіти, в цілісну багаторівневу систему надання психологічної та соціально-педагогічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу;
- соціально-психологічне проектування, моніторинг та експертиза умов та результатів навчальної діяльності вихованців, учнів і студентів у зв’язку з процесом реформування окремих складових освітньої галузі;
- удосконалення програм професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників з метою підвищення рівня їхньої психологічної культурний психологічної компетентності;
- уведення «години психолога» та факультативів психологічного спрямування у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та форм власності;
- активна участь працівників психологічної служби у процесі залучення дітей з особливими освітніми потребами до дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів;
- соціально-педагогічне і психологічне забезпечення превентивних заходів щодо різних форм залежностей, соціально небезпечних ігор, фізичного насилля та агресивної поведінки;
- розробку та запровадження психологічних програм і проектів, спрямованих на профілактику асоціальних явищ (алкоголізму, наркоманії, соціального сирітства, насилля тощо), труднощів у адаптації, навчання і виховання порушень в поведінці.