1. Злочинність – відносно масове, історично мінливе соціально-правове явище суспільства, яке складається зі всієї сукупності злочинів, здійснених у певній країні за певний період часу.
Для виявлення специфіки злочинності необхідно звернути увагу на такі її риси:
– утворюється з конкретних зовнішніх актів поведінки, а саме злочинів, скоюваних індивідами – дієздатними особами, які досягли певного віку;
– дії (бездіяльність) злочинця завдають об’єкту домагань – пануючим суспільним відносинам – реальну і притому досить суттєву шкоду. Адже злочин в законодавстві характеризується не просто як протиправна дія, а перш за все як суспільно небезпечна;
– злочин є «боротьба ізольованого індивіда». Злочинці в жодному суспільстві не утворюють класу чи соціальної групи, хоча існує значна організована злочинність, діють впливові злочинні об’єднання, клани, мафія.
2. Злочинність неповнолітніх означає порушення закону неповнолітніми, тобто молодими людьми у віці до 18 років.
3. Делінквентність — це психічна готовність до правопорушення, це асоціальні за своє спрямованістю, повторювані вчинки і дії, формування негативно орієнтованих особових установок.
4. Делінквентна поведінка – (від лат delinquens — «проступок, провина») – протиправна поведінка особи; дії конкретної особи, що відхиляються від встановлених в даному суспільстві і зараз законів, загрожують благополуччю інших людей або соціальному порядку і кримінальні в крайніх своїх проявах. Особа, що проявляє протизаконну поведінку, кваліфікується як делінквентна особа (делінквент), а самі дії, — деліктами.
5. Класифікація злочинів:
За ступенем тяжкості:
– тяжкі;
– менш тяжкі;
– ті, які не становлять для суспільства небезпеки.
За формами вини:
– зумисні;
– необережні;
За об’єктом домагань, цілями і мотивами злочинців:
– антидержавні;
– корисливі;
– насильницькі і ін.;
За кримінологічною основою:
– первинна \
– вторинна – злочинність
– рецидивна /
6. Типи особистості злочинця:
Ситуативнийтип – характерна:
– незначна вираженість негативної поведінки;
– вирішальний вплив ситуації, що виникає не з вини індивіда;
– стиль життя таких підлітків характеризується боротьбою позитивних і негативних впливів.
Ситуативно-криміногеннийтип особистості формується і діє в суперечливому середовищі. Характерно:
– порушення моральних норм правопорушення незлочинного характеру і сам злочин в значному ступеню обумовлені несприятливою ситуацією;
– злочинна поведінка може не відповідати планам суб’єкта бути із його точки зору ексцесом;
– такі підлітки скоюють злочини часто в групі в стані алкогольного сп’яніння не будучи ініціаторами правопорушення.
Для послідовно-криміногенноготипу особистості злочинця властиві такі риси:
– формування особистості в умовах інтенсивної протиправної та аморальної поведінки оточуючих (сім’ї, товаришів);
– відсутність почуття соціальної відповідальності, звичка до некритичної оцінки своєї поведінки;
– активність поведінки в ситуації скоєння злочину, як правило скоєння злочину без зовнішніх причин.
За детерміацією поведінки виділяють такі групи делінквентних осіб:
– ситуативний правопорушник (протиправні дії якого переважно спровоковані ситуацією);
– субкультурний правопорушник (порушник, що ідентифікувався з груповими антисоціальними цінностями);
– невротичний правопорушник (асоціальні дії якого виступають слідством інтрапсихічного конфлікту і тривоги);
– «органічний правопорушник» (скоює протиправні дії внаслідок мозкових пошкоджень з переважанням імпульсивної, інтелектуальної недостатності і ефективності);
– психотичний правопорушник (скоює делікти внаслідок важкого психічного розладу — психозу, затьмарення свідомості);
– антисоціальна особа (антигромадські дії якої викликані специфічним поєднанням особових рис: ворожістю, нерозвиненістю вищих відчуттів, нездатністю до близькості).
_____
Вольнова Л.М. Профілактика девіантної поведінки. – К. – 2009.